Читати книгу - "Жити — пити"

запитати, як виїхати. Мати вибігала з машини, почала грюкати у хвіртки тих будинків, де світилось, кричати, але ніхто не відчиняв. Ніч у селі – святе. Свої сплять, а якщо хтось вештається, то це істота чужа й небезпечна, годі таким відчиняти, тільки лиха наберешся, як води з отруєного колодязя.

Ірка озирнулася і збагнула, що вони весь цей час кружляли навколо цвинтаря. Мати здивувалася: скільки не їздила до села, ніколи того цвинтаря не бачила, як тільки сюди занесло! Наближалася північ, Олю колотило від страху. «Давайте спробуємо ще поїхати туди», – несміливо запропонувала вона. Ірці здалося, що в тому напрямі вони вирушали кілька разів, але знову опинялися біля цвинтаря.

Коли вони нарешті виїхали на трасу, Ірка сказала, що в неї складалося таке враження, наче щось сильне, хиже, потойбічне манило й від себе не відпускало. Оля відчувала те саме. І боялася потім весь шлях, щоб енергія мерців не причепилася до неї. Якою ж сильною була енергія небіжчиків! Ірка згадала, що тоді невідомо звідки з'явився густий та в'язкий серпанок, він поглинав машину, засліплював, примушував крутитися, смикатися, але повертатися до цвинтаря, наче ніяк не вирватися, наче іншої можливості немає, але зрештою вони вигулькнули на правильну дорогу й далі покотилися вправно, час від часу озираючись, чи не женеться за ними серпанок – молочно-млосне дихання мерців.

У квартиру батька вирішили не заносити, відразу викликали «швидку». Звичайну, медичну. Ірка все непокоїлася, думала, що в Сергійовича інсульт. Вийшли з машини розім'яти ноги, спини, покурити. Чекали. Прибула «швидка», дві жінки – лікарка та медсестричка – подивилися на пацієнта, точніше, принюхалися та почали хамити, кидалися, чого не завезли батька до місцевої лікарні, чого не викликали наркологів, чого смикнули їх, адже в місті повно дійсно хворих людей, то ще цим мотлохом п'янючим перейматися? Ірка наполягала на тому, що в батька може бути інсульт, а ще, не дай Боже, отруєння денатуратом. Лікарка скептично шкірилася. Ірка, було, почала психувати, але потім згадала про просту схему порозуміння: заплатила гроші. Лікарка важко зітхнула, але сказала, що вони заберуть Сергійовича до районної лікарні.

Залишалося вивантажити Сергійовича з машини Олі та перенести до «швидкої». Лікарка сказала, що вони цим займатися не будуть, їхній водій також. Ірка розуміла, що вони разом з Олею не впораються, а матір вона відправила додому, ту вже ноги не тримали. Вивантажити батька та завантажити в «швидку» допоміг син консьєржки, котрого милосердна жінка витягнула з ліжка посеред ночі. Ніч у місті далеко не така свята пора, як на селі. Парубок витягнув Сергійовича з машини, переніс на руках, у тій самій загидженій ковдрі, в якій виволокли з хати; вклав на ноші, засунув у «швидку». Сергійович раптом виявив уже іншу активність – почав бити хлопця руками. Руки – як дві затуплені сокири. Ірка сказала, що їде з ними. Повсідалися, поїхали. Саме там, у «швидкій», Сергійович почав тягнутися до Ірки. В машині Олі мертвяком лежав, ворушився лишень, коли били судоми, та ще за ширіньку себе мацав, а тут тягнеться до Ірки, до обличчя, проходиться вилицями, хапає за вуха, наче знімає з Ірки павуків або павутиння. Ірка спочатку зраділа – упізнав! Але – ні. Почав чіпати волосся, як малюк. Тягне за одне пасмо, за інше, але погляд божевільний і рота не розтуляє.

Ірка навіть подумала, що він язика собі вкоротив, відгриз. Коли Сергійович ледь розтуляв рота, тоді їй здавалося, що вона бачить щось опукле, рожеве, наче набряклого вкороченого язика.

У «швидкій» Ірка порозумілася із лікаркою та медсестрою – три втомлені практичні жінки. Обговорювали різні причини стану Сергійовича: від інсульту до отруєння. Старша за всіх лікарка першою промовила: «Бєлочка це, дівчатка, класична бєлочка, він з твоїх вух вишні зриває». «Добре, якщо вишні, мені здається, що павуків», – здригнулася Ірка.

У лікарні зустріли не дуже приязно. Чергувала молодша за Ірку лікарка, котрій менш за все хотілося оглядати та вовтузитися з таким смердючим дідом, як Сергійович. Ще й німим та неповоротким. «Та забирайте додому цю п'янь, нюнькайтеся собі з ним, чого ви сюди його приперли?» Ірка вирішила, що кип'ятитися не варто, запхала гроші, наполягаючи на версії інсульту. Версія щодо отруєння денатуратом була допоміжною. Лікарка розширила очі, гмикнула, але почала перевіряти реакції Сергійовича на різні штрикання та команди.

Сергійович безтямно на все те дивився, команди не сприймав, коли йому кололи ступні – смикався, стукали по колінах молоточком – крутився. Однак рота вперто не розтуляв, тоді лікарка почала його сильно щипати, Ірка була переконана, що завтра там будуть синці, серце заболіло, кинулася до батька: «Татусю, ну відкрий рота, бо вона тебе й далі буде мучити!» А Сергійович стискає чорні губи, мукає, але рота не відкриває. Лікарка щипнула ще дужче, тоді Ірка не стерпіла й вдарила її по руці. «Ви що??» Ірка нічого не відповідала, дивилася мовчки. Лікарка схаменулася, можливо, пригадала про гроші й оформила потрібні обстеження. Ірка зітхнула, за все доведеться платити, як таксистам: подвійний тариф, праця вночі. Ніч у місті – можливість заробити більше.

Сергійович поміж тим набрався якоїсь дурної сили, почав пручатися. Нічого не дає з собою робити, руками всіх лупцює, зарядив Ірці по пиці, по плечах, по шиї. Ірці довелося опромінюватися разом з ним на рентгені, бо тримала його. Свою спину вона не відчувала, медсестри – тоненькі та молоді – нічого не могли з Сергійовичем вдіяти, Ірка притискала йому руки та ноги, пересувала з одних нош на інші, вкладала на кушетку, давала джгути та ліпила присоски. Тягала, перекладала, тоді подумала, що так само, може, почувалися її приїжджі однокурсники, що підробляли вночі вантажниками. Але всі ці «перекладання» вивели Ірку з панічного стану, емоційне потроху перетворили на механічне, Ірка більше відчувала фізичну втому, ніж моральне виснаження й страх.

Після обстежень поїхали оформляти Сергійовича до відділення неврології, бо підозри на інсульт ще були. Ірка ще та була шаманка, переконати могла ледь не будь-кого. Батько її не впізнавав і говорити не збирався. Ірка подивилася на жахливий матрац, ковдру в плямах, наче різали на ній півнів, від підлоги тхнуло брудом та хлоркою. Але Ірка усвідомлювала, що в даному випадку пацієнт тхнув дужче та й виглядав гірше, ніж те, що його оточувало.

Санітарка принесла крапельницю. І – почалося. Сергійович реагував на крапельниці, як лицар на дракона. Він намагався рукою відрубати цьому драконові голову. Пручався як міг, бив Ірку руками, ледь з ліжка не падав, по тумбочці довбав ребром долоні; випорожнявся